Українські майстри балету в Будапешті

 

Про свою угорську поїздку розповідає Віктор Яременко, головний балетмейстер Академічного Національного театру опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка.

 

 Як відомо, Ви і Ваші колеги приїхали буквально на кілька днів, а з якою метою?

 Нас запросив художній керівник балету Національної опери Угорщини Дюла Гарангозо. Він приїздив до Києва, і ми з ним спілкувались, наприклад, щодо постановки вистав в Київській опері. Річ у тім, що Дюла і я у свій час учились у балетній школі у Москві у відомого педагога Олександра Прокофєва, який зараз очолює танцювальну школу у Мюнхені. Щоправда, Дюла Гарангозо закінчив навчання дещо раніше від мене. Але все одно ми підтримуємо дружні стосунки. Він уже шість років є художнім керівником Будапештського балету, а я буквально рік тому був призначений директором Національної опери України Петром Чуприною на мою нинішню посаду.

 Отже, Ваші шляхи із своїм колишнім однокашником ще раз перетнулися у  Будапешті?

 Дійсно, за обопільною згодою я привіз двох молодих, але вже досить відомих українських артистів Тетяну Голякову і Леоніда Сарафанова, які упродовж кількох днів виступили у сольних партіях на  виставі Будапештського балету Спляча Красуня (Чіпке Рожіка) принцеси Аврори і принца Дезіре. До речі, кілька років тому Тетяна здобула на престижному конкурсі ім. Нурієва у Будапешті золоту медаль. Вона також отримала гран-прі в Люксембурзі. Крім того, виграла головну нагороду на конкурсі ім. Сержа Лифаря в Києві. 19-літній Леонід Сарафанов у червні поточного року отримав на міжнародному конкурсі класичного балетного танцю золоту медаль.

Я дуже задоволений цими двома молодими артистами, бо виступи у складі балетної трупи Будапештського оперного театру роблять честь вітчизняній балетній школі.

 Як будапештська публіка сприйняла факт своєрідного підсилення складу угорських артистів?

 Дюла Гарангозо запросив нас на 3 дні 22,23,24 листопада. Далі залишатись не можемо, бо вдома є багато роботи. Виступи танцюристів пройшли з величезним успіхом. Нас гостинно приймають, піклуються, аби не нудьгували на дозвіллі.

 Чи випадає українським артистам у ширшому складі виступати на угорській балетній сцені?

 Влітку, наприклад, одна половина балетної трупи виступала на фестивалі в Будапешті. Вони зіграли у двох виставах Петра Чайковського Лебедине озеро. Виступали на Маргіт-сігеті на фоні чудових природних декорацій. А перша половина артистів Київського балету тим часом перебувала у двомісячному турне в Іспанії.

 Яка думка склалася у Ваших угорських колег про українську балетну школу?

 Досить добрі відгуки довелося почути цими днями в Будапешті, і не випадково, бо українська земля багата талантами. Звичайно, чимало здібних артистів змушені були шукати собі ліпшого заробітку на заході через економічну кризу дома. Але зараз ситуація міняється на краще. Не можемо поскаржитися на брак уваги з боку керівництва нашого театру. Підтримує нас і  нинішній міністр культури України Юрій Петрович Богуцький, який нещодавно був гостем вашого Товариства. Артистам нині збільшили у два рази заробітну плату, вона становитиме приблизно 2,5 тис. гривень (або більше 500 американських доларів). Якщо так триватиме й надалі, то ми матимемо зворотний приток артистів. Я повинен висловити вдячність українським властям за відповідальний підхід до проблем національної культури. Гадаю, в нас є майбутнє.

 Наскільки гладко вписалися Тетяна й Леонід як артисти з-за кордону в канву угорської балетної вистави?

 Досить цікаво все склалося. Справа в тому, що українська й угорська редакції Сплячої красуні відрізняються одна від одної. Звісно, перед приїздом до Будапешта ми попросили угорських колег надіслати нам відеокасету з виступами артистів. Подивились, і нам здалося, що трупа трохи заслаба, учасники старші по віку, виступають не  дуже цікаво ... А приїхали сюди й побачили зовсім інших людей. Нічого не зрозуміли. Що таке, питаємо художнього керівника. А Дюла й пояснив, що відеозапис зроблено 10 років тому. Отже, за останні шість років новий  керівник значно підняв професійний рівень виступів трупи.

 Є вже у Вас якісь спільні плани на майбутню співпрацю?

 Якраз розмовляв з Дюлою Гарангозо з цього приводу і дізнався, що він мріє поставити на київській сцені якусь цікаву дитячу виставу. Я йому запропонував спробувати попрацювати над новою варіацією Білосніжки й сімох гномів, яку завжди дуже люблять діти в усьому світі і яка постійно збирає аншлаги в залі. Тому в січні наступного року мій колега вже хоче приїхати до Києва, аби зясувати умови подальшої роботи.

 У Вас досить цікава творча біографія, Вікторе. Мабуть, не всі наші читачі чули про Ваші численні нагороди й звання. Можете про них розповісти коротко?

 Народився я в Києві в балетній сімї. По суті, зростав у театрі. Батьки послали мене вчитись до Москви, тому що там були дуже сильні педагоги з чоловічого танцю. Я навчався в балетній школі-інтернаті при Великому оперному театрі вісім років. Приїхавши додому, отримав цікаві запрошення на виступи в сольних партіях Київського театру. 1983 року вперше поїхав на міжнародний балетний конкурс до міста Варни у Болгарію, де здобув срібну нагороду. За два роки виступив на ще одному конкурсі міжнародного рівня, на цей раз у Москві і також привіз срібну медаль. Моїм суперником став однокласник по школі Андріс Лієпа, син знаменитого в СРСР танцюриста Маріса Лієпи. Тут ще виступала сестра Андріса Ельзе, зірка балету Ніна Ананіашвілі та інші. У 1987 році я виборов золоту медаль у Токіо. З того часу не виступаю на міжнародних балетних конкурсах. Водночас мені довелося дуже багато гастролювати по світу. Маю доньку Катрусю, якій 14 років. Вона вирішила продовжити сімейну традицію буде балериною. На святкуванні 100-літнього ювілею будівлі Національної опери України, збудованої за проектом архітектора Шретера, в цьому році Президент України Леонід Кучма поздоровив артистів із врученням високих нагород. Моя дружина Тетяна Білецька здобула звання народної артистки України, я отримав орден За заслуги ІІІ ступеня

 Але особисто Ви отримали високе звання Народного значно раніше?

        Це сталося, дійсно, досить швидко. Пригадую, 26 квітня 1986 року я поїхав виступати у Чорнобиль. Чотири дні потому у мене було одруження. А 1 травня того  ж року я отримав звання Заслужений артист. А ще через рік у листопаді після отримання золотої нагороди на балетному конкурсі в Японії мені присудили постановою уряду Народного артиста України. Мені виповнилося тоді 24 роки. У моїй професійній сфері я став одним з наймолодших танцюристів України, яким коли-небудь давали таке високе звання...

          Інтервю провів Василь Плоскіна