КАМЕНЯР УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА

 

Мова це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування. Мова душа кожної національности, її святощі, її найцінніший скарб...

І поки живе мова житиме й народ, яко національність. Не стане мови не стане й національности: вона геть роспорушиться поміж дужчим народом

Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту

 

       І. Огієнко, Українська культура, К., 1918.

 

 

Цього року виповнилося 120 років з дня народження Івана Огієнка (1882-1972) всесвітньо відомої постаті, в якій поєдналися мовознавець і літературознавець, поет і прозаїк, редактор та видавець, політолог і теоретик канонічного права, вчений-професор та історик української церкви, перекладач Біблії та іншої релігійної  літератури на українську мову. Бібліографія наукових та публіцистичних праць ученого, за неповними даними, складає понад тисячу одиниць.

У радянські часи імя Огієнка заборонялося згадувати. Його наукові праці були тривалий час невідомі на Україні, бо видавались за кордоном, а ті, що були видані у 20-х роках, перебували у спецсховищах. І лише зараз на Україні твори цього світоча української культури стали видавати.

У 1995 р. в Україні засновують премію імені Івана Огієнка, це друга багатогалузева премія після Шевченківської. Його іменем названо вулиці у Львові, Житомирі, а також у місті Брусилові Житомирської області, де він народився в багатодітній селянській родині. Коли хлопцю було два роки, від нещасного випадку загинув батько, залишивши сиротами чотирьох дітей, то ж родина жила завжди в нестатках. Закінчивши1896 р. початкову школу, Іван вступає до Київської військово-фельдшерської школи, деякий час вивчає медичні науки, але мріє вступити на історико-філологічний факультет Київського університету. Та тільки на медичному факультеті йому могли зарахувати не відпрацьовані після училища три роки в госпіталі. Тому І.Огієнко стає студентом медичного факультету, де опановує грецьку і латинську мови, які згодом надзвичайно знадобилися йому при перекладі Біблії, одночасно відвідує лекції провідних учених історико-філологічного факультету, на який йому вдається перевестися. В 1909 р. він успішно закінчує навчання.

Навчаючись в університеті, Огієнко прилучається до активної наукової та громадської діяльності. По закінченню університету з відзнакою його не залишають на кафедрі, бо запідозрюють у сепаратизмі  та непомірній любові до української мови: надто патріотичний цей Огієнко, забагато любить Україну, після 1905 р. розмовляє тільки українською і статті пише тільки до україномовних часописів. Ні, Київському університетові такий не потрібен! І тільки з 1915 р. Огієнку вдається влаштуватись на кафедру в Київському університеті, спочатку приват-доцентом, а згодом професором.

З утворенням в березні 1917 р. Української Центральної Ради Іван Огієнко бере активну участь у розбудові міністерства освіти, виступає з ініціативою про заснування Українського народного університету. Промова Огієнка на відкритті цього університету так вразила Генерального секретаря військових справ С.Петлюру, що той взявся за її негайне видання стотисячним тиражем з метою просвітницької роботи серед солдатів української армії.

В цей же час Іван Огієнко докладає багато зусиль до створення і видання для різних верств населення україномовних підручників та посібників. Українську мову впроваджують у державні інституції, навчальні заклади, церкву, громадські організації. Коли до влади прийшла Директорія (листопад 1918 р.) , професора Івана Огієнка призначають міністром народної освіти. Згодом він їде до Камянця-Подільського, щоб очолити новоутворений державний університет.

При богословському факультеті цього університету професор І.Огієнко створює спеціальну службу, яка займалася перекладами церковнобогослужебних книг. Як подвижник відроджуваної національної православної церкви, він продовжує започатковану в XVI ст. реформацію, що несла живу мову до церкви. На жаль, обмеженими були й територія, і час діяльності реформатора.

Водночас І.Огієнко читає в Камянець-Подільському університеті курс лекцій Українська культура, за якими видає у 1918 р.книгу. Ось тільки деякі теми цих лекцій, що свідчать про надзвичайне значення їх і актуальність не тільки в той час, а й нині: Українська пісня, Українське письмо, Українська мова, Давня українська література, Нашу назву Русь взяла Москва, Найдавніші українські письменники, Культурний рух на Вкраїні XVI-XVII століть, Заслуга нашої Академії, Українські філософи, Друкарні на Україні, Український вплив на московську літературу, Українці дали Росії шкільні підручники, Українська народна творчість, Русифікація України до Петра І і за Петра І, Русифікація України за цариці Катерини, Русифікація шкіл на Вкраїні, Катерина однимає церковні землі на Вкраїні, Руйнування української культури за ХІХ вік, Пильнування цензури, Наслідки руйнування Вкраїни, Московське громадянство і руйнування України, Українська мова самостійна мова.

Всі книги І.Огієнка з історії української культури та мови, видані за 1918 р., не тільки патріотично значимі, водночас вони є і зразком продуманого художнього оформлення, багатого на найрізноманітніші наочні матеріали, серед яких фотографії культурних споруд, памятників, зразків народного вбрання, вишивок, портрети видатних українських діячів минулого, різноманітні малюнки по темі, гравюри українських стародруків, приклади сторінок з різними давніми написами і т.д. А багаточисельне використання різної наукової літератури свідчить про ґрунтовність висвітлених тем. Можна тільки дивуватися, що все це зроблено автором в такий неспокійний, буремний час історії.

Після захоплення Києва більшовиками на початку 1919 р. І.Огієнко як головний уповноважений Української Народної Республіки ще майже рік працює у прифронтовому Камянці. Поразка визвольних змагань українського народу змусила Івана Огієнка на початку 20-х рр. емігрувати до польського міста Тарнова, де він засновує видавництво Української автокефальної церкви. Тут він пише і видає багато творів. Але постійний його дім був у Винниках під Львовом, де у 1921-1924 рр. жила його родина дружина Домініка з трьома дітьми Анатолієм, Юрієм і Лесею. Огієнко також тривалий час був професором богословського факультету Варшавського університету. Його популярність серед студентів стала не до вподоби польським урядовцям, і в 1932 р. Огієнка звільняють з професорської посади за спротив полонізації православних студентів.

Живучи у Львові, професор Огієнко міг більше вивчати діяльність проводу Української греко-католицької церкви, ближче познайомитись з її пастирем митрополитом А.Шептицьким. Залишаючись послідовним прихильником православя, І.Огієнко переконується у визначній духовній, патріотичній і культурній праці першоієрарха УГКЦ, духівництва в цілому на користь власного народу. За це він високо цінує церкву-сестру, постійно говорить про те, що обєднує, а не розєднує: Не нападайте на галичан-уніатів, а ведіть з ними лагідне співжиття, це ж наші браття, хоч належать до іншої Церкви.

Як і І.Огієнко, так і А.Шептицький прекрасно усвідомлювали роль і значення правдивого дослідження історії Української церкви, її обрядів, звичаїв, мови тощо. Тому митрополит А.Шептицький сприяв видавничій діяльності І.Огієнка. І з 1932 р. по 1939 р. найбільша друкарня УГКЦ в Жовкві випускала православний журнал Рідна мова, закладаючи перші підвалини міжконфесійного взаєморозуміння, взаємоповаги в імя соборної України. При журналі виходила й науково-популярна бібліотека, а з 1935 р. почав видаватися другий місячник Наша культура.

Великою заслугою І.Огієнка в 30-і роки була і перекладацька діяльність. У 1937 р. у Львові виходить Новий Заповіт частина його семирічної праці над перекладом українською мовою Біблії з оригінальних давньоєврейських та грецьких текстів. Повністю ж Огієнків переклад Біблії опубліковано 1962 р. Британським біблейним товариством у Лондоні, яке визнало його одним з найкращих у світовій біблеїстиці. Доктор філософії І.Огієнко виявив у перекладі не тільки хист ученого-філолога, а й свій поетичний талант.

 Видання Огієнка багато зробили для мовного обєднання і духовного збагачення нації, але в 1939 р., з початком ІІ Світовой війни, діяльність видавництва була припинена.

Восени 1940 р. вчений І.Огієнко приймає чернечий постриг у Яблучинському монастирі, діставши імя Іларіон. У жовтні його висвячено на архієпископа Холмського і Підляського, а у вересні 1944 р. на митрополита. Влітку 1944 р. митрополит Іларіон змушений був емігрувати до Словаччини, Австрії, пізніше до Швейцарії. А з 1947 р. і до останніх днів свого життя Іван Огієнко проживав у Канаді. І вже звідти протягом майже 25 років розходилося по світу, сіялося його українське слово. У місті Вінніпег Огієнко редагує місячник Слово істини, відновлює видання Наша культура, тут виходить його фундаментальна праця Українська літературна мова. Він є автором понад 15 словників, створення і видання яких розглядав як важливу постійну потребу. З-під пера Огієнка вийшла збірка драматичних поем.

За тисячі кілометрів від рідної землі, у далекій Канаді І.Огієнко зумів багато зробити для українців. У 1951 р. на надзвичайному Соборі представників ряду парафій православних українців Канади було проголошено створення Української греко-православної церкви і обрано Іларіона (І.Огієнка) першоієрархом з титулом митрополита Вінніпега і всієї Канади. Нині УГПЦ нараховує більше 90 парафій.

Іван Огієнко прожив довге життя, кожен день якого був присвячений рідній Україні, котру він завжди хотів бачити вільною і незалежною.

 

Надія Музичук