ДЕДАЛІ БІЛЬШЕ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ БАЖАЄ ПОСЕЛИТИСЯ В УГОРЩИНІ

 

Більш, ніж утричі за останні п'ять років зросло число громадян України, які подали заяву на тривале проживання в Угорщині.

Якщо у 1996 році, як свідчать дані Відомства у справах імміграції та громадянства Міністерства внутрішніх справ Угорщини, подано 1006 таких заяв з України, то у 2001 році - 3187. Торік майже 6 тисяч українських громадян отримало дозвіл на імміграцію в Угорщину. Загалом торік зареєстровано 60 тисяч прохань іноземців на перебування в країні, а за січень-серпень біжучого року -  уже понад 50 тисяч. Немало громадян переселяється на тривале чи постійне проживання в Угорщину з Росії та інших країн СНД, а також з Німеччини, Китаю, Чехії і Словаччини, а останнім часом - навіть із західних країн.

Більшість прохачів на тривале або постійне поселення - громадяни сусідніх країн угорської національності, які прибувають в Угорщину з метою об'єднання родин. Пальма першості з переселення належить румунам - їм надано майже 38 тисяч імміграційних дозволів, за ними - югослави (9781), треті у списку переселенців - громадяни України. Всього у 2001 році в Угорщині поселилося майже 80 тисяч іноземців.

З січня 2002 року, відколи суворішими стали умови видачі документів на тривале чи постійне проживання, розглядом згаданих справ займається, перебравши відповідні функції від поліції та адміністративних установ, спеціально створене Відомство у справах імміграції і громадянства. 

 

Українці серед угорців

(спостереження несоціолога)

 

У середньому угорське громадянство отримує щороку близько 2-2,5 тис. осіб. Вихідці з України чисельно займають серед них десь третє-четверте місце. Переважно це етнічні угорці із Закарпаття. Однак вряди-годи новими громадянами Угорської Республіки стають також українці частіше це відбувається після укладення подружнього шлюбу; рідше, коли наші земляки самотужки шляхом проб і помилок, завдячуючи власній наполегливості й здібностям, здобувають таки чуже підданство, стаючи законослухняними членами суспільства, яке їх прийняло. Про те, як українці намагаються адаптуватись в іншій державі, ми й спробуємо коротко розповісти нижче.

 

У своєму бажанні покращити власне життя українці ненабагато відрізняються від представників інших націй, наприклад, близьких сусідів угорців, які в пошуках кращої долі час від часу виїжджають на Захід. Українці. що оселилися в Угорщині, переважно не позбавлені прагматичного мислення. Часто, аби уникнути зайвих бюрократичних ускладнень, вони йдуть до мети коротким шляхом. А досвід підказує, що найлегше можна домогтися статусу постійного місця перебування у чужій країні, маючи дружину або чоловіка-іноземця. Таких сучасних українців тут чи не найбільше. Деякі шлюби, щоправда, з часом розпадаються, але решта все-таки зберігається, тому що угорці цінують своїх українських жінок за їхню відданість родині, вміння хазяювати ще, мабуть, з часів княжни Анастасії, дочки Ярослава Мудрого. У чоловіків, однак, трапляється по-різному: незалежність матеріальна і таки відмінний від українського західний менталітет угорської дружини іноді стає на заваді подальшому подружньому життю. І тому хтось вирішує проблему шляхом розлучення, щоб згодом одружитись на землячці.

 До іншої категорії можна віднести українців, які в силу своїх професійних занять відносно легко адаптувалися до тутешнього життя. Йдеться про спортсменів, музикантів, художників, бізнесменів, викладачів англійської мови, комерсантів і знавців компютерної справи, Деяких із них любязні роботодавці навіть віднесли до категорії Ві-Ай-Пі, тобто дуже важливих осіб, наприклад, банківських працівників. За таких умов людині не потрібно вистоювати довжелезних черг у поліції, доводячи властям, що в тебе є житло й високооплачувана робота. Але таких осіб українського походження, зазвичай. Набереться небагато. Їх називають везунчиками, улюбленцями долі, адже решта української людності мусить довго й терпляче проходити через вишукані бюрократичні рогатки й пастки з метою здобуття всіх трьох статусів перебування у країні тимчасового, постійного і , власне, набуття угорського громадянства, Хто пройшов через це емігрантське сито, той може вважати себе щасливцем. Одна знайома українська сімя з-під Києва, наприклад, подовжує своє тимчасове перебування в Угорщині вже вдесяте, І кожен рік подружжя дає обіцянку, що це востаннє. Причин для песимізму у них більш ніж достатньо, адже гуманітарний профіль обох не залишає великого вибору під пошуків праці плюс незнання чужої мови і відсутність коштів на адвокатів, які могли б поклопотатися за клієнтів в еміграційному відомстві. Тому якщо в людини не виникає внутрішньої спонуки до змін, усвідомлення того, що без втрат і приниження не обійтись, немає потягу вчити мови народу, серед якого доведеться жити, то краще, як кажуть, до чужої країни й не потикатися. Іспит чужиною проходять лише ті, хто не переймається невдачами і не кляне бюрократів на всі заставки через те, що вони й на дух не переносять деяких іноземців. Буває, коли і на сонце набігають грозові хмари, але від цього воно аж ніяк не перестає освітлювати наш з вами світ.

 

Андрій Зарінок