Інтервю з Мирославом Вантухом, генеральним директором і художнім керівником ансамблю Національного заслуженого академічного танцю України, лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка, професором, академіком, головою Всеукраїнської хореографічної Спілки

 

Все починається з любови

 

...І все таки їх треба було бачити! Бо словами не опишеш і сотої частини того буяння фарб, граціозності, молодечого запалу, карколомних номерів, словом, усього того, чим уже 65 літ славиться знаменитий ансамбль Вірського. Найбільше вражало те, що зі сцени до глядачів не було сказано жодного слова! У танці слова зайві, тому що перетворені в дію сценічних рухів, жестів і навіть виразу обличчя. Глядачі прекрасно розуміли танцюристів без перекладу. Інакше і не могло бути, бо українці віддавна збирали багатющий народний колорит чи то в усному слові, чи в малюнках художників. А ще в широкому діапазоні танцю. У ньому дихає неповторна українська природа з сумом осінніх дощів, веселощами купальської ночі, зітханням закоханих навесні... Та найближче українцю гумор, який також йде від природи. Згадаймо щедру осінь з її панорамним натюрмортом дарів. Тут вам і золота пшениця, від якої походять знамениті галушки й вареники, а від них й іскрометні жарти, як похідна невгамовного гумору (образ Пацюка Вечорах на хуторі біля Диканьки Миколи Гоголя) гострословів. Там он жовтіють знамениті гарбузи, з яких господині варять не лише гарбузову кашу з пшоном, а але й дають безталанному кандидатові в женихи. який сватається до дівчини. Образ вишні-черешні спочатку використовували у народній пісні, щоб показати дівочу красу. А потім це дерево перекочувало й до танцю, який чудово поставили хореографи ансамблю Вірського. Саме під черешнею старий дід-пеньок домагався прихильності молодої дружини, але без успіху. У 12 танцювальних фрагментах-номерах артисти Вірського дали закордонному глядачеві уяву про справжню Україну, а різноплановість тематичних сюжетів таких. як Вишивання, Гетьман Богдан Хмельницький в іграх і танцях запорозьких козаків і, нарешті, уславлений український гопак (це слово навіть не перекладають іноземними мовами!) дають відчуття того, що в українців є багатющий духовний потенціал, який не дасть вмерти нації.

 

 

Найталановитіший творець - народ

 

 Пане Мирославе! Логічно було б розпочати нашу розмову з теми витоків. Кілька слів буквально про Ваших іменитих попередників. Будь-ласка.

 Безперечно, це Павло Вірський, видатний український хореограф, один із співзасновників танцювального гурту у 1937 році. Під час ІІ Світової війни ансамбль перебував у складі Другого Українського фронту Радянської армії. По війні його перейменовують в Ансамбль пісні й танцю. Очолила його тоді Лідія Чернишова. А вже у 1955 році його знову очолив українець Павло Вірський, який повернувся до Києва з Москви з ансамблю Олександрова. Тут Вірський пропрацював до самої смерті у 1975 році.

Говорячи про цю талановиту людину. Слід сказати, що вона була фундатором, організатором і творцем цілого напрямку в українській хореографії. Він привніс до неї елементи класичного танцю. Синтез балету й народного стилю допоміг зробити крок уперед у танцювальній культурі України взагалі. Павло Вірський створив дуже багато цікавих номерів. Він видатний балетмейстер, у минулому ще й талановитий танцівник. Разом із Михайлом Болотовим Вірський стояв біля самих витоків формування ансамблю. Після Вірського колектив очолювали чотири хореографи. Моя праця на посаді художнього керівника розпочалася у 1980 році .

 Зараз у галузі культури прийнято говорити про високі світові стандарти: їх надзвичайно важко досягти. Але ансамблю Вірського це вдалося. Яким чином, якщо не секрет?

 Я так думаю, перш за все це любов до рідної культури, землі, батьківського порогу і, безперечно, до своєї держави. Бо якби хтось когось силоміць тягнув, вибачте, за вуха, або штовхав. Як того ведмедя-упертюха, то, напевне, не зробив би чоловік стільки багато. Коли ти і вдень, і вночі думаєш про свою справу, хочеш, щоб вона мала належне звучання, то треба працювати навіть більше, ніж ти можеш. У цьому й полягає секрет успіху нашого ансамблю. Зараз колектив дуже відомий у далеких краях . Танцюристи виступили у 55 країнах світу, а в деяких і по 10-15 разів. Концерти відбувалися у найкращих залах, наприклад, Франції. Скажімо, особисто я Париж знаю майже так само добре, як Київ. У паризькому Залі Конґресів місткістю 4800 місць одного року ми виступали 16 концертів поспіль і не було жодного вільного місця! Практично не памятаю виступу, де б у нас не стояла публіка. І от, знаєте, коли артистів по півгодини не відпускають зі сцени, а ти в цей час знаходишся за лаштунками, то, слово честі, сльози навертаються на очі від гордості за те, що що разом з артистами належиш до такої великої культури, що ти частинка свого народу Служити йому, повірте, це велике щастя. Я вважаю, що таким має бути поклик кожного митця.

 Водночас ми ще раз пересвідчуємося у вірності слів щодо того, що культура таки бере свій початок від народу.

 Тільки так. Я думаю, що чим більший звязок митців з народом, рідною культурою, тим митець є багатшим і талановитішим. Адже найталановитіший творець власної культури народ, а найкращий художник це природа. Я вам скажу одну річ на підтвердження моєї думки.

Памятаю, ми виступали три роки поспіль у Монте-Карло, куди їздили на запрошення Його Високості принца Альберта. Після першого концерту він запросив мене до свого столу і сказав: От бачите оці ситі мільйонери і мільярдери стояли у нашому залі вдруге. Перший раз вони зробили це десять років тому на відкритті цього залу після неповторного співу Лучано Паваротті. А зараз вони так само захоплено вітали стоячи вас. Я знаю, що у Вашого народу вистачає проблем. Але якщо в українців є така висока культура, то Ваш народ обовязково з ними впорається.

 Я особисто в це дуже і дуже вірю.

 Де б ми не виступали: чи в Америці, чи в Японії або Африці, я глибоко переконаний. Що наше національне мистецтво знаходить дорогу до людини будь-якого віросповідання, різних культур, виховання...

 Без жодних слів і закликів?

 Точно так. Адже за цим розумінням з боку іноземного глядача стоїть надзвичайно велика праця. Хто розуміється на хореографії, той знає, що в балеті як артист не працює один день, то це ще нічого. Коли простоює два дні то відчуває сам артист. А якщо не танцює три дні, його невправність вже бачить глядач. Тобто йдеться про вічний пошук, постійну працю невпинний рух до вищого щабля. Як відомо, прекрасне не має кінця-краю в мистецтві. Тим більше в наш час. Сказати відверто, сьогодні не так легко здивувати людей чимось, коли на них звідусіль безперервно ллється новий потік інформації, фільмів, найрізноманітніших стилів і жанрів модерної мас-культури

 

МИСТЕЦТВО ЦЕ ВИСОКА ДУХОВНІСТЬ

 

 Тим не менше Ваш колектив не загубився в розливному морі конкуренції, і закордонний глядач добре сприймає виступи артистів ансамблю Вірського, чи не так?

 В Угорщині так само це відчувається не дивлячись на те, що ми тут гастролюємо не вперше. Востаннє виступали на угорській сцені 16 літ тому. За цей час встигла вирости нова генерація глядачів. У них зовсім відмінні погляди на танцювальне мистецтво і загалом на життя. Але це не заважає їм дарувати своє душевне тепло і щирість нашим танцюристам. Тут знаходиться надзвичайно культурна публіка, і це видно навіть неозброєним оком вже з першого номера концертної програми. Нерідко після концертів заходять за куліси, аби висловити слова подяки й захоплення. Коли дивишся на подібні речі з року в рік, починаєш розуміти, що мистецтво це є висока духовність . Якби її не було, то чи існувала б нація взагалі? Чи є десь на світі народ без пісень , жартів, звичаїв, танців? Певно, що немає. На якійсь стадії розвитку нації культуру починає збагачувати й інтелігенція. Її найкращих представників неможливо уявити без пошуків, без розумових і духовних досягнень, які піднімають людей. Але ці зусилля часом даються важко.

 Очевидно, що й колективу Вірського, попри його успіх і величезні заслуги перед нацією, не вдається уникати певних труднощів і проблем?

 За останні десять років, зітхнув М.Вантух, з ансамблю виїхало за кордон 140 осіб. Я щиро радію за них, але й сумую водночас. Бо мені треба років 15 як мінімум, щоб підготувати професійного артиста. Тривалість виступу на сцені танцюриста становить 20 років, якщо почати з шістнадцяти. Бувають і виключення: 2-3 роки хтось перепрацьовує. Але це рідко трапляється, бо відпрацювати 20 років безпосередньо на сцені то є важка річ. Танцювати, звичайно, можна й далі, але як?.. Коли мене іноді запитують журналісти про це, то відповідаю, що танцювати можна довго, та дивитись неможливо, тому що мистецтво хореографії й балету мистецтво молодих.

 А не лякаються дітки труднощів під час вступу до Вашої школи?

 Можу вам сказати лише, що конкурс на прийомі становить щонайменше 20 діточок на одне місце. Очевидно, відіграє тут роль та обставина, що колектив наш популярний, їздить по світу. От незабаром ми відлітаємо до Барселони і пропрацюємо 2,5 місяці в Іспанії, Португалії, Франції. Лише в одному Мадриді ми повинні дати серію концертів упродовж 30 днів, а в суботу й неділю по два концерти! І це при тому, що зал заповнений ущерть. Крім цього, маємо вже укладений контракт на гастролі по США на 2004 рік. Перед тим виступатимемо в Японії, Бразилії. Тобто, поки колектив працює, забезпечує високий рівень виступів, доти він буде потрібен.

 

 Без класики ні одна нація не живе

 

 Щодо високого рівня мистецтва, яке демонструють Ваші вихованці на сцені, довелося чути від багатьох людей, що цим самим ансамбль Вірського морально дуже підтримав угорських українців, які набули статусу чималої національної меншини. Зараз з іменем Вашого колективу угорці певний час повязуватимуть й Україну, еге ж?

 Я вам відверто скажу, що в світі дуже мало знають про нашу державу. А через ансамбль люди пізнають, що це саме Україна, а не Росія. Мені здається, якби наші політики хоч один раз побували з нашим колективом на виступах за кордоном, у них ніколи б не виникало сумніву з приводу підтримки народного національного мистецтва, тому що це обличчя країни. Без класики ні одна нація не живе. Це вже аксіома. І той, хто свою націю поважає, обовязково підтримає культуру. Інша справа, що існують народи, котрі просто не мають такого культурного надбання.

 Кажуть, ансамбль Вірського досить рідкий гість у концертних залах України і що в далеких чужих краях танцюристів краще знають, ніж удома?

 На жаль, сьогодні ми мало їздимо по Україні. Позначається відсутність коштів Тому, як не парадоксально, частіше виступаємо перед закордонною публікою. Мене навіть за це критикують. Безперечно, це не моя вина, тому що для свого народу я ладен і на волах їхать і виступати для людей, адже це моє покликання. Розумію, звідки походжу, хто я. І це відчуття з віком лише посилюється. Народився я у селі Великосівки Камянсько-Бузького району Львівської області. У 1958 році закінчив училище, потім навчався в університеті культури, який закінчив 1977 року. Вчитись довелося майже все життя і не лише в університетських аудиторіях, а й з народом, артистами. Життя минає в постійному пошуці. Звісно, до чогось людина таки доучується. Раніше я слабо уявляв, що в майбутньому у мене зявиться чимало різнопланових занять, а зараз це сприймається як звичний хід речей. От я зараз завідую кафедрою хореографії в Академії мистецтв України допомагаю студентам здобувати фахову вищу освіту. Це трохи відмінний профіль роботи від того, який у мене зазвичай є. Але я отримую. Задоволення від того, що все-таки в Україні існує великий попит на нашу справу. Отже, завтра буде кому продовжувати діло. В майбутньому воно буде розвиватися, бо пісня і танець це душа народу.

 Оскільки в Угорщині в особі української громади ансамбль Вірського має гарячих прихильників танцювального мистецтва, то що Ви особисто маєте побажати українській меншині?

 Хочу подякувати за те, що ви підтримуєте і плекаєте нашу культуру, вчите дітей рідної мови, організовуєте хорові, танцювальні й музичні колективи. Тому що без памяті про свою землю й без любові в душі до рідного краю не проживеш. У Сполучених Штатах і Канаді мені доводилось бачити в хатах деяких українців портрет Шевченка і землю в мішечку з любої неньки-України Без усвідомлення своїх коренів нікуди не дітися, особливо як вже надходять зрілі літа. А побажати хочеться здоровя, добра, радості, щастя, єднання. Давайте будемо всі разом!

 

Підготував Василь Плоскіна