Успіх львівських бандуристок у Ваці

Перебуваючи у Львові навесні цього року, я познайомилася з керівником ансамблю бандуристок Ягілка Ольгою Кушнір. Поговорили трохи; я розпитувала про учасниць ансамблю, пісенний репертуар цього колективу. Виявилось, що він створений 1979 року, музиканти вже далеко не початківці. Вони виконують пісенні твори на слова Тараса Шевченка, Івана Франка а також сучасних авторів. Запитала, чи не погодилися б вони приїхати до Угорщини з концертом. Керівник ансамблю пообіцяла відповісти за кілька днів. Я, звісно, хвилювалась, не знала, чи пристануть митці на мою пропозицію. Таки погодилися, і ми домовились про влаштування концерту в місті Ваці 19 вересня.
І почалася підготовка до цього заходу. Були й вагання, адже нелегко налаштувати публіку на гру невідомих виконавців, та ще й з України.
Влітку 27 липня до нас на свято міста приїжджав танцювальний ансамбль Турянська долина з села Туря-Ремета Перечинського району на Закарпатті під керівництвом Івана Пастеляка. Танцюристи здобули величезний успіх. Отож угорські глядачі могли вперше близько познайомитися з українським народним мистецтвом. Це мене трохи втішило, але все-таки хвилювалася щодо того, чи прийде на концерт бандуристок місцева публіка. Річ у тому, що бандура не дуже відомий в Угорщині музичний інструмент. Її іноді не зовсім вдало порівнюють з арфою, мандоліною тощо. Але зрештою подумалося, те, що має бути, те й станеться.
Нам дуже допоміг в організації концерту міський будинок культури. Вони взяли на себе виготовлення афіш і розповсюдження їх по місту. До цього долучилися також і депутати нашого національного самоврядування українців.
Журналісти міської телестудії підготували з нагоди заходу невелику оперативну програму, в якій я, зокрема, розказала про бандуру, що це типово український народний музичний інструмент, на якому грають ще з ХVII століття. Потім показала фотографію дівчат-бандуристок, одягнених у дуже гарні національні костюми з бандурами в руках.
І ось настав довгожданий вечір. Коли ми підїхали до будинку культури і виявилося, що на парковці для автомобілів нема місця, то я дуже зраділа, бо це означало, що зійшлося таки чимало гостей на наш захід. Помилки бути не могло: великий зал на 500 глядачів був заповнений ущерть.
Дівчата зі Львова, пригадую, хвилювались не менше за мене, адже вони вперше виступали перед угорською публікою, причому гості не розуміли жодного українського слова. Проте коли вони вийшли на сцену у своїх яскравих костюмах, зал просто вибухнув оплесками, які потім часто повторювались і довго не стихали упродовж усього концерту.
Керівники ансамблю Ольга та Олена Кушніри підготували велику літературно-музичну композицію. Перед кожною піснею виходила інша декламаторка і розказувала коротенького вірша. Першим був такий:

Ударимо ж у струни, та вдаримо в дзвінкії,
Хай чують по світу, а хто ми такії.
Хай лине наш спів понад гори, долини
Це гордо співають митці України


І лине українська пісня, чарує угорського глядача, що, не розуміючи слів, душею і серцем відчуває суть пісенного твору. Кожна без винятку пісня супроводжувалась такими бурхливими оплесками, що доводилось виконувати її по два рази, а марш Запорізьких козаків викликав нечувані овації.
Але, як кажуть, скільки б не співали, а кінчати час. І ось звучать останні куплети музичної композиції:

Україно! Рідний, любий краю!
Тільки в нас так сонечко сіяє,
Тільки в нас так пахне рута-мята
І чарують піснею дівчата.


Закінчується концерт піснею Україна є, Україна буде. Дівчата прощаються, кажуть гостям: До нових зустрічей!
Але глядачі ще довго не відпускають українських бандуристок зі сцени. Оплески, оплески, оплески
Як це було приємно чути нам, українцям національного самоврядування у Ваці. А після концерту українці й угорці разом співали українських пісень й водили хороводи, і всі були страшенно задоволені.
Пройшло кілька днів. Якось на автобусній зупинці до мене підійшла літня угорка і мовила, що знає мене ще з концерту. А ще додала, мовляв, хоче подякувати за такий чудовий концерт і тільки шкодує, що не принесла дівчатам великих букетів квітів, бо вони заслужили на це. Не один раз ще зупиняли мене на вулиці чужі люди і дякували за чудовий концерт і питали, коли ще приїдуть до Вацу львівські дівчата-бандуристки. Відчувалося, що люди говорять від душі. А це була для мене чи не найкраща подяка.
Та й не тільки для мене, а й для всіх українців Угорщини. Гадаю, українське самоврядування у м. Вац за короткий час свого існування таки виконує потрібну роботу, знайомлячи угорців з українською культурою. Сподіваємося продовжувати цю справу і в майбутньому.

Христина Шикк, голова українського самоврядування м. Вац