ЛІТОПИС УГОРСЬКОГО УКРАЇНСТВА ОГЛЯД ПОДІЙ ІСТОРІЯ  
ПАМ’ЯТНІ ДАТИ І ПОДІЇ СІМЕЙНА СТОРІНКА АРХІВ
Свавілля, що межує з образою національних почуттів українців
 
ЯК БУВ СТВОРЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК ШЕВЧЕНКОВІ ДЛЯ ВАШІНГТОНА
 
 
 
Музей, у якому читають "Громаду
 
Свавілля, що межує з образою національних почуттів українців

Українська громада протестує проти встановлення пам'ятника
"псевдо-Шевченку" в Будапешті



Остання декада травня виявилася для української громади Угорщини справжнім випробуванням - їй прийшлось боротися проти, здавалось би, святої справи - встановлення пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку у Будапешті. Подія, на перший погляд, неймовірна. Адже проти встановлення пам'ятника виступила саме та громада, яка довго і наполегливо боролася за відкриття пам'ятної дошки "Русалці Дністоровій" у Будапешті, Лесі Українці в Александрійській бібліотеці (Єгипет), пам'ятника Анастасії, доньці Ярослава Мудрого, та угорському королю Андрашу на півострові Тіхань (Угорщина). Громада, яка і зараз виступає за встановлення гідного пам'ятника тому, хто для українців є уособленням української нації.
Чому справа стосовно встановлення пам'ятника Шевченку викликала такий спротив українців Угорщини, можна пояснити коротко: Тарас Шевченко і його бронзовий двійник виявилися не зовсім близнюками, а може, навіть і не тезками. Проте за цим коротким поясненням - багато емоцій і аргументів, які наводять усі причетні до справи особи. А причетних чимало. Адже пам'ятник планували відкрити особливо урочисто, під час нещодавнього візиту Голови Верховної Ради Володимира Литвина до Будапешта. В церемонії мала взяти участь і Голова Державних Зборів Угорщини Каталін Сілі.
Проте до протесту української громади Угорщини приєдналися громадські організації української діаспори по всьому світу, зокрема Світовий Конгрес Українців, Європейський Конгрес Українців, Українська Всесвітня Координаційна Рада та представники української інтелігенції. Зрештою процес встановлення пам'ятника вдалося призупинити. Проте - тільки призупинити!..
Але, про все по-порядку.

Шевченка хотіли поставити перед. бункером

Декілька років тому ми випадково прочитали в одній з центральних угорських газет, що в Будапешті планується встановлення пам'ятника Шевченку. Першою реакцією було почуття радості, що в Угорщині матимемо пам'ятник Кобзарю. Звернувшись до Посольства України в Угорщині, дізнались, що його встановлення ініційоване Омеляном Русином, колишнім зав. відділом агітації та пропаганди Ужгородського обкому партії, головою фантомного Товариства української інтелігенції. Сумнозвісна "діяльність" цієї людини була нам добре відома, тому ми почали добиватися, щоб нам показали місце, де буде встановлена і як виглядатиме скульптура Шевченка.
Вияснилось, що встановлення планується в одному з віддалених від центру місць, та ще й під бункером, що залишився з часів другої світової війни. Побачивши місце, ми одразу ж заявили свій протест в Посольство України в Угорщині. У відповідь тодішній Посол України в Угорщині доктор Орест Климпуш рішуче припинив спробу знущання над пам'яттю Великого Кобзаря, і відкриття постаменту не відбулося. Була укладена домовленість між Державним Самоврядуванням Українців Угорщини та Посольством України про те, що Посольство буде сприяти в пошуках достойного місця для пам'ятника нашому Кобзарю.
Для того, щоб запобігти подальшим спробам дискредитації справи увічнення пам'яті Шевченка в Угорщині, на Змішаній угорсько-українській міжурядовій комісії з питань захисту прав національних меншин було прийнято Резолюцію, за якою встановлення будь-яких пам'ятників, які мають відношення до українців, має бути узгоджено з Державним Самоврядуванням Українців Угорщини. Крім того варто нагадати, що згідно із Законом про національні меншини в Угорщині, всі 13 національних меншин Угорщини, в тому числі й українська, одержують культурну автономію, тобто всі питання культурної сфери, які стосуються тієї чи іншої меншини, повинні вирішуватися спільно з її органом Державного самоврядування. Тож ми ніколи не могли й подумати, що хтось спробує обійти цей закон, а також офіційну міжурядову домовленість, про яку мова ішла вище, і у нас за спиною буде намагатися надзвичайно важливу справу встановлення пам'ятника Тарасу Шевченку дискредитувати. Інакше ми не можемо розцінити події, які відбулися наприкінці травня.

Історія виникнення т. з. скульптури Тараса Шевченка.

А події розгорталися так. В середині травня ми дізнаємось від Посла України в Угорщині пана Юрія Мушки, що 1 червня мерія Будапешта за підтримкою посольства встановлює пам'ятник Тарасу Шевченку, а нас - запрошують на відкриття. Ми, звичайно, здивувалися, що підготовка до такої важливої події пройшла повз нас. Поцікавилися, де буде пам'ятник? Як виглядатиме? Щось у відповіді посла нас насторожило, і ми вирішили подивитися на погруддя до того, як його відкриють... На прохання показати макет ми отримали відповідь, що він вже в ливарні! 25 травня ми нарешті дістали дозвіл побачити готову скульптуру в майстерні автора - угорського скульптора Іштвана Марошіча. Разом з керівництвом Українського самоврядування та активістами Товариства української культури в Угорщині прийшов туди і аташе з питань культури пан Микола Держалюк.
... У майстерні перед нами постав бронзовий бюст якогось чоловіка, який і близько не схожий на Тараса Шевченка. За проектом, погруддя мало стояти на постаментику, кругом нього - поличка, і на ній лежить чеканка, на якій викарбуваний ще один... ніби-то Шевченко... з вусами... Як нам пояснили, згідно з задумом автора, це - те, що зробив царизм з Шевченка. До речі, той, старий Шевченко - теж мало схожий на себе...
Нашому обуренню не було меж, і реакція всіх присутніх була однаковою. Негайно було скликано депутатів Державного самоврядування українців Угорщини, які ухвалили одностайне рішення - заявити протест офіційним українським та угорським органам проти встановлення цієї скульптури. Коли ж ми висловили свою негативну думку Послу п. Юрію Мушці, він відповів, що "при повному глузді і здоровій пам'яті" заявляє, що "це - Шевченко, і пам'ятник буде встановлено, хочемо ми того, чи ні". На запитання, що ж скажуть українці в Україні, коли побачать відкриття, відповів, що "люди зараз зайняті пошуками хліба насущного. Головне те, що пам'ятник є, а який - не має значення."
Цікавим виявився і наступний факт. Як розповіла кореспонденту "Голосу України" Наталії Філіпчук завідувач відділу з питань монументального і образотворчого мистецтва Міністерства культури України Олена Медянкова, "є чудовий скульптор, народний художник, голова спілки художників академік Володимир Андрійович Чепелик. Він довго працював над бюстом Шевченка, який планували встановити у Будапешті. У нас було активне листування з угорцями. А потім з нашого посольства в Угорщині прийшло повідомлення, що вже є домовленість з угорським скульптором. Тому ми делікатно відійшли від цієї справи". До речі, академіку дали "відставку", коли вже було все готове для відливу бюста.
Виникає закономірне питання: чому в посольстві з якогось часу стали наполягати, що згідно з угорськими законами у Будапешті можна ставити тільки скульптури угорських майстрів? Наскільки нам відомо, такого закону немає. До речі, це підтверджується і фактом встановлення Товариством української культури меморіальної плити до 130-річчя видання у Буді альманаху "Русалка Дністровая", виготовленої львівським скульптором.
Остання надія врятувати справу залишалася на Комісію з питань культури мерії Будапешту, засідання якої мало відбутися 26 травня: оскільки, згідно із запевненнями представників посольства, мерія є замовником проекту, то, мовляв, їй і вирішувати, яким має бути скульптурне зображення Шевченка. На засідання запросили представників Товариства Української Культури в Угорщині та Державного Самоврядування Українців Угорщини, проте зразу ж попередили, що останнє слово все ж буде за Послом України Юрієм Мушкою. Щодо його позиції у нас вже не було ніяких ілюзій, бо зателефонувавши за кілька хвилин до наради, Посол сказав Я. Хартяні, що, за його переконанням, "це - Шевченко, якщо не вірите, то можете подати на мене в суд, а потім доводьте, що це не Шевченко".
На засіданні Комісії з питань культури ми показали автопортрети і фотографії із зображенням справжнього Тараса Шевченка, намагалися переконати урядовців переглянути рішення, проте подолати упередження комісії не вдалося. Її очевидно вже встигли налаштувати проти аргументів українців. Ніхто і не думав ознайомлювати їх з документами, що стосуються справи, незважаючи на те, що представники української меншини були в цьому ділі аж ніяк не сторонні люди. Навпаки, тон розмови і відповіді представників комісії були недоброзичливими, зверхніми.
Як вияснилось пізніше, мерія Будапешту, яка виділила кошти на спорудження пам'ятника, вже більше року вела переговори з посольством, не поставивши до відома ні Столичне, ні Державне Самоврядування Українців... Згідно з законом, про це мало бути повідомлене українське самоврядування.
Звичайно, чиновники мерії обговорювали з Посольством і питання, де буде відведено місце скульптурі Кобзаря. Пам'ятник Шевченку спочатку планували відкрити на площі Ержебет, що у центрі Будапешта, потім зупинилися на площі "15 березня". Місце можна б було вважати вдалим. Якби не одне "але"...
13 травня, за десять днів до вирішального засідання комісії появилось рішення про зміну місця встановлення пам'ятника. В українському самоврядуванні про це нічого не знали, у той же час Посольство України було в курсі подій - і не втрутилося, незрозуміло чому. Вже пізніше це місце оглянули депутати українського самоврядування: замість гарної відкритої галявини на пл. "15 березня", на якій згідно початкових планів мав стояти пам'ятник, Шевченку відвели місце на тому ж майдані, але вже на непримітному "п'ятачкові", в кущах, серед сміття та пристановищ місцевих бомжів. На той час у цьому неприглядному місці вже було встановлено постамент під погруддя з надписом "Тарас Григорович Шевченко".
Отже, не зважаючи на наші докази, прохання і протести, вирішальною на засіданні комісії з питань культури стала не наша думка, а слово п. Миколи Держалюка. Він зачитав офіційного листа від українського Посольства зі згодою щодо такого вигляду бюсту Шевченка і місцем встановлення пам'ятника. Час відкриття був приурочений до офіційного візиту до Угорщини Голови Верховної Ради України Володимира Литвина.

Протест проти свавілля

Українська громада зрозуміла, що сама безсила протидіяти цій "акції" з боку українського Посольства та чиновників мерії Будапешту, яку неможливо розцінити інакше, лише як відкритий вияв зневаги до української історії та культури, національних святинь та цінностей. Тому ДОСУУ і ТУКУ звернулося з закликом до громадських організацій українців за кордоном, до всього свідомого українства підтримати протест проти чиновницького свавілля. Листи з проханням допомогти у ситуації, що склалася, були відправлені до спікера Верховної Ради України Володимира Литвина, президента України Леоніда Кучми, міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка та інших високопоставлених урядовців.
Незабаром на електронну адресу Товариства української культури стали надходити листи підтримки з діаспори, свій протест висловили Світовий Конгрес Українців, Європейський Конгрес Українців, Українська Всесвітня Координаційна Рада, представники української інтелігенції зібрали підписи і направили листи протесту в мерію Будапешту та Президенту України.
Врешті-решт справу встановлення погруддя "псевдо-Шевченка" вдалося призупинити. Прес-секретар Голови Верховної Ради України Ігор Сторожук розповів кореспонденту "Голосу України", що так вирішив Володимир Литвин, але тому, що йому стало відомо, ніби-то пам'ятник не готовий до відкриття. "Вже пізніше постало питання щодо якості пам'ятника, відповідності його образу Шевченка... Звичайно, це не Верховна Рада вирішує, де відкривати пам'ятник Шевченку в Угорщині і яким він має бути. Але проблема існує, і багато людей вважають, що погруддя виконано не на гідному мистецькому рівні, було б доцільно, аби цією справою зайнялися українські та угорські фахівці, Міністерство культури... А пам'ятник у Будапешті слід відкрити обов'язково. Щодо саме цього погруддя... Мені здається, що цей проект не дуже схожий на той типовий образ, який я звик бачити в автопортретах чи пам'ятниках Шевченка".
На жаль, в історії з пам'ятником ще зарано ставити крапку. За словами Надзвичайного і Повноважного Посла України в Угорщині Юрія Мушки, "важко вести дискусію про зовнішню подібність тієї чи іншої скульптури. Можна говорити про мистецьке бачення автора. Якщо ми підемо в музей і перед нами буде якийсь абстракціонізм чи інше зображення, яке не асоціюється у нас з тим, що там написано, то чи слід протестувати? Щодо цього пам'ятника, то, як на мій погляд, він схожий на Шевченка. На погляд пані Ярослави, він не схожий." І тому, як повідомив Юрій Мушка, встановлення погруддя не скасовано, а перенесено до кращих часів (газета "Голос України").
Не знаємо, хто ще поділяє погляд пана Юрія Мушки, але у зверненні до мера Будапешту свій протест проти такого зображення Тараса Шевченка, як ми вже згадували вище, висловили представники української мистецької та наукової еліти - Народні артисти України, Заслужені діячі мистецтв України, Народні художники України, лауреати Національної Премії ім. Т.Г.Шевченка, академіки, мистецтвознавці, художники, скульптори, письменники та багато інших. Ось лишень деякі витяги з цього звернення (оригінал листа та зібраних підписів передаємо до редакції "Громади"):
"... Ім'я Тараса Шевченка стало воістину чимось більшим, аніж ім'я геніального поета, митця і пророка. Лишень за століття для багатьох мільйонів людей на нашій планеті воно перетворилося на символ цілого народу, уособлення одвічних прагнень до Волі та Справедливості і перейшло в категорію національних святинь. Кожен народ має свого Шевченка, а тому будь-який прояв вшанування пам'яті Великого Кобзаря набуває особливого змісту не лише в історико-культурній, а й в суспільно-політичній площинах усього людства. .
...Українська громада, а разом з нею світова українська громадськість, не приймає запропонованого монументу, а також місця його встановлення. В демократичному світі це голос дуже важливий. І цілком обґрунтовано. Сьогодні нараховується понад 400 пам'ятників цій дивовижній людині на всіх континентах і в столицях багатьох держав, тому стурбованість української громади засвідчує її відповідальне ставлення до цієї події, повагу до угорської державної та муніципальної влади, і є цілком виправданою. Адже художня якість самого бюсту і місце розташування пам'ятника не відповідають відповідним міжнародним стандартам і високому європейському рівневі культури Будапешту. За експертними оцінками багатьох фахівців в Україні пропонована скульптура Шевченка аж ніяк не відповідає його образові, ні реалістичному, ні художньому, а відтак, не прикрасить Ваше прекрасне місто. ...
...Тож конфлікт, який набув уже широкого розголосу по всьому світові, і в якому не зацікавлена ні Українська держава, ні Угорська держава, слід якомога швидше усунути. Цілком очевидно, що пам'ятник треба замінити і зробити інший, підібравши для нього відповідне місце - за погодженим проектом, цивілізовано і відкрито, щоби до нього з гордістю могли приїздити поклонитися і покласти квіти не лише українці, а який би також став історико-архітектурною окрасою Будапешту й ще раз засвідчив глибоке взаєморозуміння, взаємоповагу і добросусідські взаємини між нашими двома народами. Слід докласти всіляких зусиль доброї волі, аби на відкритті достойного пам'ятника Тарасові Шевченко в Будапешті з вуст відповідальних сторін могли прозвучати такі ж високі слова, які промовив 60 років тому президент США Дуат Ейзенхауер на відкритті пам'ятника Т. Шевченку у Вашингтоні: "На всі грядущі часи ми сьогодні репрезентуємо світові цю статую Тараса Шевченка, Кобзаря України та Борця за Волю, щоб увічнити віру людини в кінцеву перемогу волі".
Ми цілком приєднуємось до цих слів і сподіваємось, що вони все-таки будуть почуті і враховані. І у Будапешті буде встановлено пам'ятник, достойний генія і пророка української нації, Великого Кобзаря України Тараса Григоровича Шевченка.
Адже квіти до пам'ятника носити нашим дітям...


Державне самоврядування українців Угорщини
Товариство української культури в Угорщині
Редакція "Громади"
 
При передруці посилатися на "Громаду"