ГРОМАДІ - 10 РОКІВ ОГЛЯД ПОДІЙ ЛІТОПИС УГОРСЬКОГО УКРАЇНСТВА МИСТЕЦТВО
КУЛЬТУРА КАЛЕНДАР ПАГОНИ БЕРЕГИНЯ СІМЕЙНА РЕЦЕПТИ
Многая і благая літа, “Громадо”!
Журналу “Громада” –
10 років!
Наталя ДРАГОМАНОВА
Ярослава ХАРТЯНІ
Надія МУЗИЧУК
Олександр ГЕМБІК
Людмила СЛЮЗКО
Тамара ВЕРЕШ
Христина ШИКК
Сергій МИРНИЙ
Юлія МАТЯШ
Іван ПАСТЕЛЯК
Наталія НІДЗЕЛЬСЬКА
Іван МИХАЙЛИК
До друзів – з відкритим серцем
ГОРТАЮЧИ ПІДШИВКУ...
З публікаційминулих років
ГІМН
Українська пісня не вмре, не загине
Знайдено невідомі листи Михайла Драгоманова
Данина пам’яті нащадків
Аскольд Лозинський в гостях у “Громади”
Пам’яті наших велетів
Брати Клички в Будапешті
Істинне мистецтво не потребує перекладу
Віталій Кличко:
“Ми з братом завжди підтримуватимемо імідж України”
Євген Сверстюк
Многая і благая літа, “Громадо”!

Дорогі друзі! Ось і пролетіли, проминули перші десять років нашого з Вами спілкування. Зазвичай, круглі дати налаштовують на підбиття певних підсумків у роботі. Іншими словами, хочеться знати, на якому рівні був часопис “Громада” у 1996 році, де знаходимось зараз і куди йдемо у творчих пошуках. Відповідати на ці запитання і легко, і складно водночас. Не важко тому, що наше видання з легкої руки пані Наталі Драгоманової-Бартаї стало називатися “Громадою”; так само іменувався український часопис її рідного дідуся Михайла Драгоманова у Женеві в роки вимушеної еміграції наприкінці ХІХ століття. У великій мірі ми відчуваємо себе продовжувачами традицій української журналістики, яка виражала погляди посполитого рушення вільних і свідомих свого національного коріння українців. Ще більшої снаги у нашій роботі нам додавав той факт, що в Буді більш ніж півтора століття тому з’явився, можна сказати, первісток української культурної мислі – альманах “Русалка Дністровая”, який започаткували троє молодих людей, галичан, Шашкевич, Головацький і Вагилевич. Доля альманаху склалася драматично: львівська цензура заборонила його на самому злеті недовгого існування. З кількасот примірників уціліли лічені одиниці. На щастя, ми маємо в себе один з цих рідкісних історичних раритетів української періодики, пильнуємо його, як ока в лобі, бо він є цінною реліквією, результатом чесного і патріотичного завзяття, сміливості й успіху наших великих духовних попередників. Що ж до першої, Драгоманівської “Громади”, то наприкінці ХІХ століття вона гриміла, подібно до гарматного пострілу, викликаючи ще більше невдоволення реакційного царського уряду і привертаючи увагу передової демократичної громадськості Європи до стану фізично й духовно поневоленої України. Це був лункий поклик свободи й одночасно її відчайдушний набат. На сполох били хоробрі й відповідальні мужі нації, котрі не шкодували своїх сил і самого життя для того, щоб українці стали вільними у сім’ї європейських народів. Історична “Громада” світилася рятівними вогнями потопаючим, які зазнали корабельної аварії; вона здіймалася на крилах поштових голубів криком і посланням розпачу світові від осаджених у фортеці через голову лютого ворога, тому що в облозі, власне, упродовж століть була вся Україна… Нам ніколи не забути славної боротьби і жертовності тих, хто йшов попереду нас, і якщо небо над Україною знову затягнеться грозовими хмарами, як це було не раз у нашій національній історії – новій і найновішій, - ми знову високо піднімемо знамено свободи, аби його здалеку бачили наші брати і сестри і не впадали у відчай.
Щоб знали: ми – з ними! Ми – завжди разом! Гадаю, наша теперішня “Громада” не випадково з’явилася напередодні різдвяних свят – у пору найбільшого духовного єднання людей християнського світу, коли людство святкує пізнання великих істин буття – Віри, Надії, Любови. Часопис через свою назву отримав глибоке смислове навантаження згуртовувати людей, об’єднувати їх не заради звичайного скупчування в якомусь приміщенні для ведення дозвільних розмов. В його імені закладено могутнє посилання до групи людей, з’єднаних спільністю становища, інтересів і мети робити добрі справі, піклуючись - у нашому випадку - про збереження української культури, освіти, традицій в Угорщині. Ми задумували це видання з наміром інформувати передплатників про всі важливі для угорських українців події довкола нас і в надрах меншини а також в Україні і світі. Поставились до “Громади”, як до рідного дітища, якому старші приділяють багато тепла, уваги, ласки, любові, щоб дитя розвивалось на радість великій родині – росло в міру здорове, веселе, дотепне, вигадливе, небайдуже, чутливе до проблем і радощів української спільноти в Угорщині. Гаразд, що наш журнал у різні часи, скрутніші і щасливіші для “Громади”, завжди знаходився в добрих руках. Він вбирав у себе всі цікаві думки наших авторів і героїв публікацій, як мозок малюка вбирає всі емоційні подразники дорослих, адже коли цього немає, розумові здібності таких дітей невисокі. Тому для нас неабияке значення мало те, щоб публікації “Громади” були на відповідному інтелектуальному рівні, який би відповідав запитам наших читачів. Часопис був своєрідним швидкозшивачем нових ідей, задумів, планів, технічних експериментів, які згодом вдалося успішно втілити в життя. Разом з ним, звичайно, розвивалися у творчому сенсі і ми, його редакційні опікуни. Кожний такий період редагування має свої неповторні характерні риси. Ми кажемо: “Це – газетний стиль “Громади”. Або: “ Тут вона вже виходить як журнал у технічному й творчому виконанні Олексія та Степана Вашів, Лади Денисової-Віґ та Єви Ґріґаші”, - і так далі…
І це абсолютно нормально, адже всі ми – різні, інакше ставимо перед собою творчі завдання й по-своєму їх виконуємо. Власне, так і повинно бути у кожному редакційному колективі. Адже спір і навіть конфлікт фахових ідей є запорукою поступу. Коли цього немає, не відбувається жодного розвитку. За великим рахунком, життя це – рух, пошук істини в запитаннях і відповідях, досягнення мети, і знову – духовна чи просто життєва мандрівка довжиною, може, в людський вік. Отож, якщо в інформаційному блоці журналу ми хотіли надрукувати якнайбільшу кількість чисто практичних істин, виражених у формі актуальних подій, зустрічей, заходів, акцій, тобто речей, які безпосередньо слугують справі об’єднаня угорських українців, то в рубриках “історія”, “культура”, “мистецтво”, “література” можна знайти дещо глибше тематичне підґрунтя. Ми намагалися, друкуючи матеріали цього блоку, кожен у міру своїх можливостей і сил, уникати так званого житейського дріб’язку, обивательських думок і переживань. Хотілося піднестись трохи вище над буденністю, може, ретельніше, об’єктивним оком глянути на факти національної історії і водночас – повірити у прекрасне, високе, духовне. Якщо нам вдалося передати це якимось чином у своїх скромних публікаціях, коли це відчув разом з нами і читач, виходить, що попрацювали ми таки не даремно. Кілька слів годиться сказати і про підготовку редакційних матеріалів, які, можливо, здаються на перший погляд легкими, простими, доступними, дотепними, або ж, як писала одна наша читачка, “сповненими бездоганним знанням відповідних подій” історії та сучасності. Хай читач повірить мені на слово – що ці статті нерідко були і найважчими. Журналістський хліб, у чесному й неупередженому сенсі цього слова, - тяжка і часто невдячна праця, хоч декому й видається надто легкою. Вимоглива творча людина, не компілятор чужих думок та ідей, не ремісник чи номенклатурник, працює не тільки на роботі, але й удома, нерідко – ночами й у вихідні дні. Дуже часто – за скромну матеріальну винагороду, знаючи, однак, що витрачені зусилля повернуться до нього найвищою професійною подякою – любов’ю читачів. Чесні публіцисти безжально спалюють нервову енергію, з болем втрати чи набутком осявання перепускаючи через свої цілком конкретні анатомічні нутрощі якусь варту уваги тему, подію, асоціацію і надають їй індивідуальне забарвлення. Хотілося б, щоб воно було свіжим і яскравим.
Та це вже як Бог на душу покладе Його Величність Натхнення, яке в античні часи вважали “священною жертвою” Аполону, грецькому богу мистецтв. Воно вірно, і цим, либонь, можна погодитися на перших порах, що написати в газету чи журнал може кожен, хто знає писемну грамоту і здатен тримати в руці перо, не обов’язково і не завжди навіть представник творчої професії. Інша річ, чи його публічний твір будуть сприймати читачі. З таким же успіхом можна і станцювати без підготовки на сцені і людині з вулиці. Та інше питання, чи можна буде на це дивитися з залу… Всі ці речі мали для нас величезне значення у процесі підготовки й відбору редакційних матеріалів. Тому й залишали найкращі з них, які не сором розмістити у журналі. Зразком вимогливості у “Громаді” в цьому сенсі завжди була покійний головний редактор часопису Єва Ґріґаші. Вона дала, як раніше казали, путівку в життя публікаціям багатьох нових - і особливо молодих – авторів. У неї була здатність розпізнавати здібних дописувачів буквально на підсвідомому рівні. Також не можна не сказати про її рідкісний талант вчительки, дослідниці, перекладачки, громадської діячки і просто доброї і щирої людини. Такі постаті не стираються в пам’яті, а стають духовним дороговказом на життєвому шляху інших. Можна було б ще багато чого розказати цікавого про нашу творчу “кухню”, та не про неї зараз мова. В кінцевому рахунку всі наші зусилля зводяться до того, щоб і надалі прислужитись спільній справі збереження і розвою української громади в Угорщині. Серед іншого, намагатимемось вибудовувати з нашими читачами різного віку, статі й національності щиросердні й теплі контакти, щоб вони проходили через “Громаду”, мов через велику оптичну призму, пучками гарячого сонячного проміння, перетворюючись у ній на нові теми, задуми й конкретні діла. Величезну подяку хочу висловити нашим відданим постійним дописувачам з Вацу, Мішкольця, Комарома, Сеґеда, Будапешта.
Низький уклін редакторам постійних журнальних рубрик – Наталі Драгомановій (“Дати і події”), Тарасу Яворському-Лук’янюку (“Культура”), Надії Музичук (“Духовність”, “У колі сім’ї”), Людмилі Слюзко (“Берегиня”), Людмилі Ластомері (“Поезія”), Олександру Гембіку ( “Мистецтво”), Ігорю Шипайлу, технічному редактору, Світлані Лайгут (“Дитячий куточок”), угорській перекладачці Марії Елек, нашому постійному автору українському журналісту Степану Вашу; науковцю, доктору фізико-математичних наук Анатолію Шалаєву за серію нарисів про українську науку. Особлива подяка нашому видавцеві Товариству Української культури в Угорщині в особі п. Ярослави Хартяні (“Історія”), авторці резонансних історичних статтей про “білі плями” української історії. Заслуговують на щире слово віддяки і наші давні й надійні партнери з видавництва “Агроінформ”: директор п. Іштван Бойкі, подружжя Адрієн та Янош Мар і їхні колеги друкарі. Дякуючи активності й завзяттю всіх цих людей ви, дорогі друзі, зараз тримаєте у своїх руках черговий 80-ий номер журналу “Громада”.
Вклоняємося низенько й тобі, наш вірний читачу, за відданість, терпіння, віру й надію!
Отож, шануймося!
В єднанні – наша сила!

Василь ПЛОСКІНА,
головний редактор
 
 
 
При передруці посилатися на "Громаду"