ОГЛЯД ПОДІЙ МИСТЕЦТВО ЛІТОПИС УГОРСЬКОГО УКРАЇНСТВА ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРА
ПОЕЗІЯ ПРОЗА КУЛЬТУРА КАЛЕНДАР БЕРЕГИНЯ СІМЕЙНА ПАГІНЦІ 90-х
ЗАСІДАННЯ ПРЕЗИДІЇ ЕКУ В БУДАПЕШТІ
Знайомство з українською громадою Португалії
Майстер і учень
Висока церковна нагорода
ЗАСІДАННЯ ПРЕЗИДІЇ ЕКУ В БУДАПЕШТІ
 
Офіційна частина
7 травня в Центрі української культури й освіти відбулося чергове засідання президії ЕКУ, котре стараннями приймаючої сторони вийшло далеко за рамки суто протокольного заходу. Члени президії і гості ТУКУ мали можливість також взяти участь у церковній літургії, подивитися вернісаж картин і послухати мистецький концерт. Коротко нагадаємо, Европейський Конґрес Українців, згідно зі статутом, є координаційним об’єднанням українських центральних і крайових організацій та установ у Європі (поза межами України) для підтримки, розвитку демократичного ладу та соціально-ринкової економіки в Україні; для всебічного розвитку українських національних меншин і захисту їхніх інтересів в європейських країнах перед установами Ради Європи та Євросоюзу й організаціями NGO, що діють у просторі Європейського Союзу та усієї Європи. Місією ЕКУ є слідкування за виконанням міжнародних гарантій прав нацменшин, м. Ін. Рамкової конвенції Ради Європи про охорону нацменшин. ЕКУ має статус неурядової установи з правною особовістю. ЕКУ має таку організаційну будову: з’їзд, річні збори членів ЕКУ, Президія, генеральний секретаріат, контрольна комісія, громадський суд. З’їзд ЕКУ обирає голову та президію, яка складається з керівника, двох заступників, секретаря, скарбника та кількох членів президії.
 
Не за протоколом
 
Улучивши вільну хвилину в одній з перерв засідання ЕКУ, кореспондент “Громади” взяв кілька бліц-інтерв’ю в учасників заходів.
 
"Гр.": - Розкажіть, будь-ласка, трохи про об'єднання українців у Хорватії. Які завдання воно пере собою ставить?
Славко Бурда, Голова Союзу русинів-українців Хорватії: - У нашій країні проживає приблизно 5 тис. прихильників русинсько-української культури, які мають своє об'єднання. Ця організація намагається зберегти національно-культурні традиції даної етнічної групи, розвивати їх, провадити інформаційно-видавничу діяльність, сприяє інтеграції його членів у хорвацьке суспільство і координує роботу місцевих українських осередків, розпорошених по країні. Маємо діючі фольклорні колективи, драмгуртки тощо. У Хорватії живуть русини-українці чотирьох міграційних хвиль, з них 2 тис. осіб є членами нашого об'єднання.
"Гр.": - Ваша членом організація не так давно стала повноправним ЕКУ. Як уявляєте собі майбутню діяльність цієї структури?
С.Б.: - ЕКУ об'єднує і координує роботу десятків українських організацій у Європі поза межами України. Сюди входять як старі діаспорні об'єднання, так і осередки українських автохтонів (напр., Словаччина, Польща, Румунія). Великою є частка нової української іміграції. ЕКУ, на мою думку, намагатиметься більше допомагати європейським українським організаціям у вирішенні їхніх нагальних проблем і встановити якнайтісніші зв'язки з історичною батьківщиною Україною.
Іван Лаба, Голова Центральної Ради Союзу русинів-українців Словацької Республіки: - Стосовно нашої організації варто згадати таке. СРУСР одним з основних завдань бачить у збереженні нашої культурної спадщини, плеканні і підтримуванні її, щоб вона дісталася молодому поколінню. Ми щороку організовуємо чудові культурницькі акції - наприклад, свято русинів-українців у Свиднику, фестиваль культури й фольклору у Камєянці, фестиваль української народної пісні в Бардієві, фестиваль духовної пісні у Снині, фестиваль драми і художнього слова ім. Олександра Духновича у Меджилаборцях.
Треба сказати відверто: всі ці акції мають високий художньо-мистецький рівень. Окрім цього, ми стараємося зберегти українське шкільництво в Словаччині. У Пряшеві працює українська середня школа та гімназія ім. Тараса Шевченка. У Гуменному є українська школа-інтернат, у цьому таки окрузі діти вивчають українську мову у державних загальноосвітніх школах.
Велику увагу приділяємо розвитку народної художньої творчості. Звичайно, всі ці свята і фестивалі ми не могли б здійснити, якби не мали таких сильних творчих колективів - їх є більше півсотні! - понад трьох тисяч членів. Маємо Спілку українських письменників на Словаччині, котра торік відзначила 50 років свого існування. Деякі наші письменники видаються і в Україні, а материнська держава останніми роками чимало нам підсобляє.
"Гр.": - Чи допомагає українським організаціям Словацька держава?
І.Л.: - У Словаччині нещодавно ухвалили Хартію мов для меншин і Рамковий договір. СРУСР є членом Ради уряду СР з питань національних та етнічних меншин. Я хочу підкреслити, що фінансово на наші культурні проекти урядові структури реагують уважно і до нашої думки й побажань у цьому плані центральна влада прислухається, що є дуже цінним. На жаль, у Словаччині ще не ухвалили Закон про нацменшини, як в Угорщині. Втім, я вірю, що новий уряд у парламент після нових виборів це зробить.
"Гр.": - Якою Ви бачите роботу ЕКУ на даному етапі?
І.Л.: - Треба наголосити, що ЕКУ - це організація, яка не лише допомагає формально. До неї прийшов новий дух, відчувається динамізм у роботі, спостерігається прогрес у постановці конкретних питань. Пріоритетним напрямком є збереження ідентичності українців Європи. Це є дуже важливо, бо не всі собі усвідомлюють на нашому континенті. Думаю, Україну треба належно представити у Європі як велику державу, націю мудрих, освічених людей, країну потужної економіки.
Віктор Райчинець, Голова "Української Ініциативи" в Чеській Республіці: - Українство в Чехії зберігає спільнота кількістю у 20 тис. осіб, громадян ЧР, і понад 22 тис. громадян України, котрі мають статус постійного місця проживання. А разом з заробітчанами в Чехії налічують до 150 тис. українців.
Українська Ініциатива займається видавничою діяльністю. Маємо громадсько-культурний журнал "Пороги". Організуємо різні зустрічі, пояснюємо особливості чеського законодавства і допомагаємо посильно нашим заробітчанам вирішити деякі питання їхнього життя. Тут нам дуже допомагає співпраця з посольством України у Празі. Та іншими українськими організаціями, які є в ЧР.
У культурній частині "УІ" мають місце різні заходи. Одним з них є щорічна Українська Маланка у січні. Проводяться мистецькі концерти. Діє у нас Український Клуб, Недільна школа для дітей. Створений і активно концертує український ансамбль "Іґніс" ( полум'я - пер. з лат.). Хочу згадати і про Малий драматичний гурток українців, Український хор. Завдячуючи цим та іншим колективам, у нас є можливість щомісяця складати нову культурну програму.
Наша організація живе з державних ґрантів. Уряд допомагає нам утілити в життя наші просвітньо-культурницькі проекти за принципом: 70 відсотків коштів надходить від держави, зокрема, від міністерства культури (зокрема, на видання часопису "Пороги" і культурні заходи), а 30 відсотків ми мусимо покрити самі, або за допомогою спонсорів.
"Гр.": - Ваша думка про сучасні завдання ЕКУ?
В.Р.: - Між іншим, Европейський конґрес українців був заснований у Празі. Він працював і працює на рівні. Тут є потужні творчі сили з-понад 20-ти країн Європи. Всі ми, як голови українських національних об'єднань за кордоном добре співпрацюємо на наших робочих зустрічах. Ми плануємо тепер видозмінити організаційну діяльність, розширивши її таким чином, щоб налагодити тісні й плідні зв'язки з урядом України, щоб допомогти українській діаспорі в Європі, а це вже, нівроку, нас є десь близько 5 мільйонів осіб.
Любомир Мазур, Голова Об'єднання українців Великої Британії, генеральний секретар ЕКУ:
- Недавно ми відсвяткували 60-річчя нашої установи. Завдання українців Англії залишаються такими, що й були з перших початків заснування - щоб плекати українську мову і культуру, наші традиції на теренах Великої Британії. Наші попередники, які заклали підвалини ОУВБ у 1946 році, очевидно, ніколи не думали, що їхня справа пустить таке глибоке коріння. Адже батьки наші все ж думали повернутися колись в Україну, але ми всі знаємо, що повоєнний час, а саме "холодна" війна між Заходом і країнами радянського блоку, цього їм не дозволили, аж заки у 1991 році Україна не здобула незалежність. Та перше покоління українців, що народилися в Англії, а я є саме з тої ґенерації, перейняли найкращі традиції наших батьків. Ми змагаємося і вболіваємо тим, що, на нашу думку, є українське, бо хто буде краще то захищати, ніж самі українці?
У цей ювілейний рік ми якраз приділили увагу 20-річчю Чорнобильської катастрофи. І щойно тепер відбули виставку в Лондоні, яка була влаштована спільно з Національним музеєм історії України на цю тему. За допомогою сеї акції намагаємося переконати британців, що Чорнобиль, властиво, нікуди не дівся, аж ніяк не відійшов у забуття і що він має негативні наслідки для України на сотні років.
Крім цього, ми друкуємо газету "Українська думка"; цього року вона вийшла в новому форматі - стала кольоровою, набагато змістовнішою, мабуть, як була перед тим. Змагаємося так само за те, щоб четверта хвиля українців усвідомила: організоване громадське життя в будь-якому випадку допомагає їм осягнути речі, які без цього доволі важко зробити. Якби наші батьки знизали плечима в еміграції, кажучи, мовляв, я сам за себе тільки відповідаю, а громада мені не потрібна, то не було б і близько того товариського життя, котре є сьогодні в Англії.
Крім структури, що складається з окремих членів, ми маємо й організаційні клітини - 60 філій - по всій Великобританії. Утримуємо Дім для перестарілих українців тощо. У нас дуже плідно і дружно працюють і Українська автокефальна православна церква і УГКЦ. Ці добрі соборні традиції намагаємося пропагувати за будь-якої нагоди. Наприклад, коли робимо спільний захід, то беремо до уваги кожну сторону.
"Гр.": - Останні 12 літ Ви дуже активно попрацювали на посту генерального секретаря ЕКУ. Які нові риси діяльності, на Ваш погляд, мають бути притаманні їй зараз?
Л.М.: - ЕКУ був створений у 1949 році, має довгу і цікаву історію. Наш секретаріат у Лондоні займається справами Конґресу вже 13-й рік. Людина може сказати, що трохи втомилася. І тим не менше! Останній період прикметний тим, що ми збільшили організацію з 9-ти членів у 1994 році до 31-го члена з 21 країни! Та це ще не все: бажання вступити до ЕКУ не пропало у тих українських організацій, що з якихось причин не мали змоги приєднатися до нас, наприклад, Італія, Португалія та інші. Посол України в Угорщині Дмитро Ткач на зустрічі з нами також згадав, що не треба також забувати і про Молдову, Придністров'я. Від себе ж додам, що існують українські осередки також у Фінляндії. До якоїсь міри ми повинні зорганізувати весь той український актив Європи, що утворився зараз, адже він представляє мільйони закордонних українців на нашому континенті. Тому завданням ЕКУ є передусім діяльність, спрямована на захист прав тих українців Європи. Після 15 років незалежності України ми ще далеко не є в тій ситуації, коли історична батьківщина може належним чином це зробити для своїх співвітчизників за кордоном. ЕКУ через те є украй корисною структурою, яка допомагає обмінюватися досвідом, координувати спільні зусилля, уникати типових помилок організаційної роботи.
Мирослав Гочак, секретар Національної Ради української нацменшини (Сербія та Чорногорія):
- Подібно до ТУКУ й ДОСУУ у нас у Воєводині сформована Українська Національна Рада. Організація, яку я безпосередньо представляю, називається Товариство української мови, літератури і культури "Просвіта". Це об'єднання є найбільшим у Сербії, воно - член ЕКУ та СКУ.
Українці Сербії в основному - це переселенці з Галичини та Закарпаття на простори Боснії та Хорватії наприкінці XVIII-XIX століть. Такий масовий переїзд відбувався в рамках однієї країни Австро-Угорщини. Наші предки заселяли порожні землі, колись зайняті турками. Крім них, сюди приїхали і німці, і словаки, й угорці. На жаль, про українців згадали вже тоді, коли добрі земельні ділянки були вже поділені. Досі нема точної статистики про те, скільки все-таки сюди переїхало українців, хоча вважають, що їх могло бути від 15 до 20 тис. осіб.
З розпадом Югославії українці опинилися у трьох незалежних країнах - Сербії, Боснії та Хорватії. Ми між собою всі пов'язані шлюбними і родинними зв'язками. У Боснії до війни було чимало українських сіл, а потім почався відплив населення в більш розвинені частини колишньої Югославії. Найбільше українців виїхало в автономний край Воєводина, де офіційно проживає приблизно 30 нацменшин.
Українців у Воєводині мешкає неповних 6 тис., хоча офіційно ми вживаємо статистику 8 тис. осіб. Є в нас окремі греко-католицькі парафії. З'явилися новоприбулі з України. Вони не мають громадянства, тому їх не можна офіційно числити. Їх є не більше однієї-двох тисяч осіб.
"Гр.": - Як ставляться до українців серби? Чи нема ворожих випадів на міжетнічному ґрунті?
М.Г.: - Як на мене, у Воєводині нема такого недружнього ставлення. Просто ми не є такими суб'єктами, які б загрожували певним інтересам сербської більшості. Як я вже говорив, українців у краї є порівняно небагато, хоча поодинокі випадки непорозуміння, звичайно, трапляються. Але назагал такої проблеми не відчуваємо. Тим більше, що українська громада отримала статус офіційної меншини у 2002 році.
"Гр.": - Якою має бути ЕКУ з точки зору Вашої організації?
- Ми повинні по змозі зберегти і продовжити надалі те, що робимо. Кажу це як представник автохтонної української меншини, яка проживає у Сербії понад 110 років. Також слід розпочинати і нові справи. Проілюструю - знову ж таки - на прикладі нашої громади. Минулого року ми почали видавати місячну газету "Рідне слово", його фінансує виконавча рада Воєводини. Нам пощастило створити 5 організаційних осередків українців - це близько 1000 осіб. І в кожній такій клітині є культурно-мистецьке товариство. Крім вже згаданих організацій, згадаю Сербсько-українське Товариство.
Від ЕКУ ми чекаємо підтримки. Хочемо, аби про нас більше знали в діаспорі, прагнемо налагодити зв'язки з ефективно діючими закордонними організаціями українців, щоб і нам так само розвиватися організаційно. Коли знаєш проблематику іншого, легше працюється.
Роль ЕКУ є дуже важливою на майбутнє. Українська діаспора в Європі щороку збільшується, і ми в Сербії можемо і повинні допомогти Конґресу в його роботі.
 
Зустрічі зі старими й новими друзями

Учасники засідання президії ЕКУ відвідали Службу Божу в греко-католицькій церкві Св. Флоріана на вул. Головній, 88, яку відправив панотець Ласло Пушкаш.
Відтак приймаюча сторона запросила їх на спільну виставку українських та угорських художників. У Центрі української культури 27 травня експонувалися картини Олександра Гембіка, намальовані в різних жанрах. Тут були як вже відомі публіці роботи художника, так і новий доробок.
Глядачам так само сподобались картини Петра Пуги з смт. Балашадьярмат, область Новґрад. Він здебільшого привіз у Товариство пейзажні сюжети, так само, як і митець Антал Товт з м. Кестгей, область Зала. Угорський маляр є добрим знайомим і колегою Олександра Гембіка.
Були тут представлені також цікаві роботи, виконані в стилі модерн, художниці Леле Довженко, випускниці Будапештської образотворчої академії. Надія Пушкаш запропонувала на виставку свої гобелени. Не всі знають, що для їхнього виготовлення використовується дуже давня і складна техніка. Вони не втратили своє ціни не тільки в давнину, але і в наш час.
Опісля перед гостями з невеличким концертом виступили митці Товариства української культури в Угорщині. Сімейне тріо у складі Жужанни Макаус (рояль), Олександра та Адріяна Щур (кларнети) виконали твір львівського композитора Василя Барвінського "Молитва". Приємною несподіванкою став концертний дебют Романа Рішка (тромбон), котрий у супроводі піаніно зіграв складну мелодію Гуно "Аве Марія".
Співачка Анна Ляхович потішила присутніх проникливими народними піснями "Чомусь мені дивно", "Під дубиною, під зеленою", "Чотири воли пасу я". Скрипаль Михайло Штефко порадував нас виконанням однієї з популярних українських мелодій. Народну мелодику продовжив і музикант Михайло Вігула. Під його гітару зазвучали незабутні національні шлягери "Чом ти не прийшов", "Верховино, світку ти наш" і власна композиція на вірші української авторки Валентини Зінченко "Хіба можу я тебе забути".
Адажіо Анатолія Кос-Анатольського з балету "Орися" зіграв на саксофоні Олександр Щур. Любима в народі пісня іншого львівського композитора Богдана Яновського "Журавочка" злетіла в залі на крилах віртуозної гри родини Щур.
Завершився концерт виступом ансамблю "Берегині", які тільки розпочали співати пісні, як їх одразу, буквально з півслова, підхоплював зал. Це - "Чом ти не прийшов", "По діброві вітер віє", "Ой, зацвіла ружа край вікна".
Від учасників засідання президії ЕКУ господарям заходу подякувала голова Українського Товариства в Греції Галина Маслюк.
Вечір завершився дружнім прийняттям.
 
Наш кор.
При передруці посилатися на "Громаду"