ЛІТОПИС УГОРСЬКОГО УКРАЇНСТВА ЛІТОПИС ЄВРОПЕЙСЬКОГО УКРАЇНСТВА
HUNGARICUM ІСТОРІЯ ВИДАТНІ УКРАЇНКИ
ЗАСВІТИ В СЕРЦЯХ НАШИХ ПОЕЗІЯ ПРОЗА УКРАЇНОЗНАВСТВО
БЕРЕГИНЯ КАЛЕНДАР У КОЛІ СІМ’Ї РЕЦЕПТИ МИСТЕЦТВО
Сьома Водохреща українців Уйпешта
Українське Різдво в Будапешті
Філія Центру української культури у Варпалоті
Сьома Водохреща українців Уйпешта
foto

19 січня у IV районі Будапешта приблизно півтори сотні уйпештських українців та угорських прихильників української культури і традицій празнували одне з найбільших християнських свят Богоявлення Господнього, або по-народному Водохрещу, чи Йордана. Звертаючись з привітанням до присутніх, голова українського самоврядування Уйпешта пані Ержебет Ладані говорила про те, що це свято дуже шанують наші краяни і коротко пояснила його суть. Вона нагадала, що Ісус Христос хрестився в річці Йордані у тридцятилітньому віці в Івана Хрестителя, аскета і праведника, що жив у пустелі і котрого вже тоді віруючі вважали за пророка. Насправді Спаситель не мав на собі жодного гріха, він тільки виконував на землі Божу волю, тим не менше Іоанове хрещення було зовнішнім виявом людського покаяння. Тим самим Христос показав нам приклад того, яким із самого початку духовного життя повинен бути шлях його послідовників до Бога.
Пані Ладані сказала, що українці у масі своїй таки повертаються до цих традицій після десятиліть атеїстичного забуття й заперечення Христової Церкви. І не тільки в думках чи у молитвах, а й у відтворенні давніх традицій і обрядів. Вона також додала, що в цьому нам допоможе душпастирська проповідь і молитва святого отця Ласла Пушкаша, який окропить нас святою водою задля припинення розбрату, зменшення непорозуміння між братами й сестрами і збереження і примноження в наших душах любові, адже тут і до Шевченка вже недалеко: «Обніміться, брати мої, прошу вас, благаю...»
Священик греко-католицької церкви не в одному поколінні, Ласло Пушкаш також зупинився на значенні свята Богоявлення Господнього. Воно в ранньохристиянські часи святкувалося разом з Різдвом, наголосив панотець Пушкаш, і вже пізніше, щоб підкреслити його важливість і місце, церква ухвалила святкувати його окремо. Згідно з християнськими канонами, в цей день Бог з’явився людям в трьох іпостасях – як Дух, Син та Отець, нагадав священик. Ті, хто хрестилися разом з Христом, побачили, як Дух Святий зійшов з небес у вигляді голуба, і голос почувся у висях: «Це Син Мій Улюблений, що його Я вподобав!»
Давно відомо, що під час Водохрещів вода набуває незвичайних цілющих властивостей, тим більше, коли священнослужителі здійснюють над нею обряд молитви. Та було б помилкою вважати, що окропившись нею, віруюча чи невіруюча людина автоматично очиститься від гріхів до останку раз і назавжди. Не слід забувати, що звання християнина покладає на нас куди більшу відповідальність, ніж здійснення того чи іншого обряду. Суть християнства передусім невіддільна від акту покаяння за ті помилкові чи лихі справи, які ми вчинили упродовж свого життя – засуджували своїх ближніх, заздрили їм, довго носили щодо них гнів у своєму серці без жодного натяку на прощення, ухилялися від доброчинних справ, забували за обов’язки сина, дочки, батька, матері, впадали у відчай через якісь життєві невдачі, забуваючи, що за всім оцим проглядається Воля Творця. Втім, кожен з нас, залишившись наодинці сам із собою, усвідомлює свої невірні моральні вчинки дуже добре, і тут важливо скаменутися і покласти край своєму духовному падінню. Саме до цього нас спонукує покаяння, що грецькою мовою звучить як «метаноя», буквально це стан переміни розуму, образно кажучи, розворот на 180 градусів у способі й образі життя. Адже грішити можна не тільки тоді, коли ти надмірно зачепився за багатство і немилосердно визискуєш інших людей, зраджуєш їх, залишаючи в біді, не цінуєш їхні попередні заслуги, чи коли переступаєш одну з десятьох Божих заповідей «не вкради», «шануй свого батька й матір», «не сотвори собі кумира» тощо. Не менш витонченими прогрішеннями можуть стати навіть думки про те, що хтось є виключною людиною, дуже розумною, здібною, порядною, вольовою і принциповою, тобто все те, під чим духовні отці підводять одну загальну риску – гордoта. Ця гординя нерідко б’є по нас самих же у житті дуже боляче і завдає чималого клопоту нашим рідним, близьким і навіть нащадкам у прийдешніх поколіннях. Людство дуже довго й болісно йшло до християнства, але навіть після двох тисяч і восьми років після народження Христа не всі з нас добре усвідомлюють його основні засади при тому, що відвідуємо церкву і не цураємося молитви.
Дуже добре зауважив на святі Богоявлення Господнього в Уйпешті 19 січня отець Ласло Пушкаш, коли сказав, що нашу присутність на літургії жодним чином не слід сприймати як розважальне шоу на сцені чи виставу, котра дає задоволення, бо на Службі Божій між паствою і душпастирем повинно існувати внутрішнє і зовнішнє сопричастя, тільки в цьому випадку віруючій людині буде дано наблизитись до розуміння вічних істин, до спасіння своєї душі.
Направду велику вдячність маємо через це до українського самоврядування Уйпешта, що дуже часто запрошує на свої заходи священиків, які нагадують нам раз-по-раз про дійсні духовні пріоритети людини, навчаючи любови до Бога, ближнього, свого народу і країни нашого перебування. Так само чинять й інші українські самоврядування, долучаючись до цієї справи хто раніше, хто трохи згодом. Головне, що в таких заходах не відчувається різнобою, а поряд з різноманітністю і широким застосуванням різних громадських і мистецьких заходів спостерігається певна культурна синхронність і єдине організаційне об’єднуюче начало. Недаремно українці з різних районів столиці та міст Угорщини – часті гості на заходах своїх побратимів і навіть українців за кордоном.
Закономірно і природньо у цьому зв’язку було чути святкове привітання до уйпештців з боку Голови Центрального органу українського самоврядування і Президента ЕКУ Ярослави Хортяні. Вона так само говорила про велику силу очищення святою водою віруючих від гріхів та недуг на Йордана і побажала їм кріпкого здоров’я, щоб біда оминала їхні сім’ї, а Бог оберігав від усього лихого. Також пані Хортяні подякувала українському самоврядуванню Уйпешта за щорічне дотримання українських традицій, бо сила нашої громади передусім проявляється у додержанні звичаїв рідного народу, підкреслила вона.
Віце-мер IV району Будапешта Беатрікс Белан поздоровила гостей від імені мерії району з великим святом Богоявлення Господнього. За її словами, існуючі національні меншини Уйпешта мають чудові народні традиції, і це неабияк збагачує міжнаціональну культурну палітру Уйпешта.
Слова подяки почесних гостей відтак змінилися словами української щедрівки «Добрий вечір тобі, пане господарю» у виконанні учасниць жіночого хору Товариства української культури «Берегині». А ще пролунала давня народна колядка «Нова радість стала», яку підспівували і глядачі в залі.
Гарний музичний подарунок публіці запропонувало подружжя професійних музикантів і педагогів Ференца та Вікторії Бернатів. Прозвучали уривки з творів Й.С.Баха, сучасного українського композитора Анатолія Шевченка («Карпатська рапсодія»), три балади для гітари зарубіжних та вітчизняних авторів а також пісня у виконанні Вікторії Бернат – лауреатки конкурсу «Найкращий концертмейстер» - «Навіки мій» (слова і мелодія В. Бернат).
Після урочистої та мистецької частини на гостей чекало святкове прийняття, де було представлено чимало традиційних та сучасних українських страв. Незмінною популярністю гостей користувалися того вечора українська кутя, голубці, вареники та тістечка.
Дружнє частування прийшлося до душі й угорцям, які побували на заході українців Уйпешта. Зійшлися на свято Йордана і старі друзі, які з тих чи інших обставин не мали змоги бувати на таких святах частіше.
Розходилися гості в залежності від того, хто де живе (у столиці чи на периферії) хто раніше, а хто трохи пізніше з почуттям змістовно проведеного вихідного дня і пройнятого до віддалених куточків душі еміційного спілкування з Високим, Рідним і Прекрасним. В нашому житті людина є прикро знудженою без повного спілкування з друзями і знайомими, бо якими б внутрішньо самодостатніми і матеріально задоволеними ми не здавались на перший погляд за кордоном, а задихати усіма фібрами душі можемо лише за товаристського спілкування. Життя за кордоном в певній мірі можна порівняти з зануренням людини на чималу морську глибину в масці з простенькою пластиковою трубкою (якщо не дуже заможний), або з дорогим аквалангом (коли маєш більше коштів). І хоча погляду внизу відкриваються небачені досі заманливі глибини й геть інший підводний світ, та за певний час ми все одно мусимо підійматися на поверхню води за життєдайним киснем, щоб не пропасти в іншому середовищі, хоч як би до нього не призвичаїлися.
Отож, цінуймо духовний кисень, поки не розучилися до решти дихати на повні легені!

Не цураймося свого, Рідного!

Василь ПЛОСКІНА

При передруці посилатися на "Громаду"